Розділ 10: Хто прийматиме рішення
ПРОТЯГОМ ІСТОРІЇ процес прийняття рішень у суспільстві зазнав низки змін. Колись первісні племена та їхні вожді й королі встановлювали набір законів, вірувань та звичаїв, покликаних підтримувати й захищати правлячі олігархії. Коли первісні культури об’єднувалися, ймовірно, з метою взаємного захисту, вожді різних племен спільно брали участь у прийнятті рішень.
З появою держав були створені ради, які брали участь у прийнятті рішень, щоб запобігти домінуванню будь-якого з лідерів. Однак менш привілейовані верстви населення не були залучені до цього процесу. У міру того як правлячі класи накладали на своїх підданих дедалі більші тягарі через оподаткування та інші зловживання владою, повстання пригнобленого народу, інтриги, саботаж та вбивства змушували вносити зміни до законів країни. Тоді були призначені органи влади для виконання та дотримання законів.
Хоча багатство завжди «купувало» політичні посади, лише на початку XIX століття фінансові інтереси почали по-справжньому відігравати провідну роль у прийнятті неналежних рішень. Багато політиків використовують усі відомі законні засоби обману, щоб зміцнити своє становище, при цьому повторюючи старі гасла, які використовувалися століттями, — «повернення до сімейних цінностей», «служити Богу й країні» та інші словесні вирази, що не містять чітких цілей. Вони обходять кожне важливе питання, не кажучи нічого суттєвого, приділяючи велику увагу ролі закону та порядку в уряді, а також міжнародним угодам. Вони ухвалюють нові закони, намагаючись контролювати поведінку людей, а якщо це не діє, вдаються до перевіреного методу — застосування сили, бойкотів та блокад. Але жоден із використовуваних методів, здається, ніколи не усуває першопричину.
Більшість людей досі вірить, що для наведення ладу достатньо лише замінити некомпетентних і корумпованих урядовців на порядних чоловіків і жінок з високими моральними якостями. Хоча час від часу трапляються політики зі щирими намірами, зазвичай навіть вони не здатні знайти відповіді на проблеми, що існують у конкретний момент часу. Людські системи, очевидно, не здатні задовольняти потреби людства. Це справедливо для всіх сфер людського управління: церкви, уряду, збройних сил та банків. У минулому більшість соціальних проектів виявлялися невдалими для більшості людей, оскільки їхні творці не змогли вийти за межі власного середовищного обумовлення. Ми схильні переносити своє минуле в сьогодення та проектувати його в майбутнє.
Сьогодні закони, що регулюють наше суспільство, не ґрунтуються на жодних справді всебічних дослідженнях. Вони базуються на думках та традиційних практиках. Наприклад, наш нинішній підхід до боротьби зі зростанням злочинності полягає у будівництві нових в’язниць, а не у зміні умов, що зумовлюють соціально неприйнятну поведінку. Під час нещодавньої дискусії з кримінологами було зазначено, що якщо рівень злочинності залишиться на нинішньому рівні, до 2010 року понад половина населення США опиниться у в’язниці. Інша половина, цілком можливо, буде змушена їх охороняти. Замість того щоб покладатися на неефективну систему покарань чи ув’язнення після того, як шкода вже завдана, більш ефективним підходом до вирішення наших проблем було б перенести увагу на такі проблеми, як бідність, недоїдання, негативні рольові моделі, насильство в ЗМІ та стреси в сімейному житті, водночас докладаючи більше зусиль, щоб навчити людей вирішувати конфлікти без застосування фізичної сили.
Відкриття наукових принципів дає нам змогу перевіряти та випробовувати численні пропозиції. Якщо хтось стверджує, що певний конструктивний елемент може витримати конкретне навантаження у фунтах на квадратний дюйм, цю гіпотезу можна перевірити й, виходячи з результатів випробувань, або підтвердити, або спростувати. Саме цей процес випробувань дає нам змогу проектувати й будувати мости, будівлі, кораблі, літаки та всі інші механічні дива.
У новій соціальній моделі, описаній у цій книзі, наукові та аналітичні принципи можна застосовувати не лише до промисловості та будівництва, а й до всіх особистісних складових суспільства. Зрештою це може призвести до залучення більшої кількості наукових ресурсів для вивчення людської поведінки. Найскладнішим аспектом перепроектування культури є, на перший погляд, недемократичний підхід до проблеми. На підставі яких повноважень будь-яка група бере на себе право нав’язувати певний устрій суспільних відносин іншим, які, можливо, вже живуть за цим устроєм?
Це порушує три питання, що мають першочергове значення для перепроектування культури:
I. Для кого проектується культура?
-
Яким цілям вона покликана служити?
-
Хто отримає вигоду — правителі чи піддані?
Протягом історії суспільні справи або були заздалегідь сплановані, або зрештою складалися так, щоб приносити користь владній еліті та фінансовим інтересам. Так було навіть у так званих демократіях. Люди побоюються, що планована соціальна система може не відповідати їхнім інтересам. Вони вбачають цілком реальну небезпеку в тому, що запровадження будь-якого нового соціального устрою несе в собі можливість формування нової еліти.
Якби певна релігійна група мала розробити суспільство, воно цілком природно відображало б вірування цієї групи — «волю народу». Більшість членів цієї групи демократично погодилася б, що їхня соціальна модель є доброю. Атеїсти, агностики, індуїсти, мусульмани та всі інші, хто не представлений у цій групі, природно, висловили б заперечення. Насправді потрібна система, яка б визначала найбільш доцільний напрямок, що задовольняв би всіх. Хоч як би це здавалося складним, це можна зробити.
Сьогодні ми маємо децентралізовану систему прийняття рішень, і ті, хто приймає рішення, рідко усвідомлюють проблеми в регіонах, що знаходяться за межами їхнього безпосереднього оточення. Тим із нас, хто живе в субтропічній Флориді, важко зрозуміти питання прав на воду в Арізоні. Бергеру з Марокко було б складно розробити систему охорони здоров’я, яка відповідала б способу життя мешканців Норвегії. Кожен із нас повинен брати участь у цьому процесі. І нам потрібна перевірена та актуальна інформація, на основі якої можна будувати плани.
Коли комп’ютери зрештою розширять дію своїх електронних датчиків на всі сфери соціального комплексу, ми зможемо повернутися до централізації прийняття рішень. У глобальній економіці, заснованій на ресурсах, рішення базуватимуться не на місцевій політиці, а на цілісному підході до вирішення проблем. Сама Земля та все життя на ній мають розглядатися як єдина система.
Ця централізована система могла б бути підключена до науково-дослідних лабораторій та університетів, завдяки чому всі дані постійно відстежуватимуться та оновлюватимуться. Більшість технологій, необхідних для управління такою інфраструктурою, вже існують.
Наприклад, коли електричні датчики будуть розгорнуті в сільськогосподарських регіонах, ці комп’ютеризовані системи зможуть керувати та контролювати всі сільськогосподарські потреби, відстежуючи рівень ґрунтових вод, комах, шкідників, хвороб рослин, поживних речовин у ґрунті тощо.
Комп’ютери та штучний інтелект стануть каталізатором змін. Вони зможуть встановити наукові критерії ефективності. Сумнівно, що в другій половині XXI століття люди відіграватимуть якусь значну роль у процесі прийняття рішень. Зрештою, завдяки впровадженню штучного інтелекту та машинного прийняття рішень управління всіма ресурсами, що служать загальному благу, перейде до цих систем.
Комп’ютери як органи, що приймають рішення, завжди шукатимуть нову інформацію та методи збереження ресурсів, щоб узгодити їх із пропускною спроможністю кожного географічного регіону. Це призведе до більш гуманного та змістовного підходу до формування цивілізації майбутнього, яка не ґрунтуватиметься на думках чи бажаннях певної групи чи окремої особи.
У разі збою або регіональної чи національної надзвичайної ситуації будуть доступні спеціальна інформація та вже розроблені альтернативні плани на випадок будь-якого з відомих видів катастроф, що можуть статися, так само, як це відбувається сьогодні при військовому плануванні на випадок надзвичайних ситуацій.
Усі рішення ухвалюватимуться на основі всебічного обстеження ресурсів та наявності енергії чи існуючих технологій — а не з огляду на вигоду, яку може отримати будь-яка країна чи обрана група людей. Це обстеження ресурсів відповідатиме пропускній спроможності кожного географічного регіону глобального середовища